Медіація російською мовою в Україні: правові, етичні та професійні виклики для медіатора

Чому це питання не можна більше обходити

Українська медіація як професія активно формується. Прийнято Закон України «Про медіацію», розвивається інфраструктура професійної підготовки, зростає кількість сертифікованих медіаторів, відкриваються нові сфери застосування — від сімейних і комерційних спорів до медіації у громадах, з постраждалими від війни, з ветеранами та внутрішньо переміщеними особами.

Водночас у щоденній практиці українських медіаторів існує питання, яке професійна спільнота поки що проговорює переважно в кулуарах: якою мовою ми проводимо медіацію, коли сторони — громадяни України — просять перейти на російську?

На перший погляд, відповідь здається простою: медіація — це сервіс, орієнтований на сторони, тож мова обирається за їхнім запитом. Але юридично, етично та професійно ситуація значно складніша. У цій статті розглянемо її системно: що каже законодавство, які санкції передбачені, які дилеми постають перед медіатором і які професійні ризики варто враховувати.

1. Правова рамка: що говорить українське законодавство

1.1. Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»

Базовою нормою, яка регулює мову обслуговування споживачів в Україні, є стаття 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (№ 2704-VIII від 25 квітня 2019 року). Норма набула чинності 16 січня 2021 року.

Ключові положення:

• Мовою обслуговування споживачів в Україні є державна мова.
• Підприємства, установи та організації всіх форм власності, фізичні особи-підприємці та інші суб’єкти господарювання, що обслуговують споживачів, здійснюють обслуговування та надають інформацію про послуги державною мовою.
• Інформація державною мовою може дублюватися іншими мовами, але обсяг інформації українською не може бути меншим за обов’язковий обсяг, встановлений Законом «Про захист прав споживачів».
• На прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін. Саме ця норма (частина 3 статті 30) є ключовою у дискусії про медіацію.

1.2. Медіація як послуга в розумінні законодавства

Закон України «Про медіацію» визначає медіацію як позасудову добровільну, конфіденційну, структуровану процедуру, під час якої сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт шляхом переговорів. Медіатор надає професійну послугу, як правило, на оплатній основі.

Це означає, що медіатор у юридичному сенсі — суб’єкт господарювання, який обслуговує споживачів. Найчастіше це ФОП або юридична особа, що діє в межах ринку професійних послуг. Відповідно, на діяльність медіатора поширюються:

• Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» — у частині мови обслуговування;
• Закон «Про захист прав споживачів» — у частині інформування про послугу, договору, документообігу;
• Закон «Про медіацію» — у частині процедури, етики, конфіденційності.

1.3. Відповідальність за порушення мовного законодавства

Порядок накладення штрафів визначає стаття 57 Закону про мову. Алгоритм такий:

1. Перший етап — попередження. Уповноважений із захисту державної мови або його представник складає акт про результати контролю, оголошує суб’єкту господарювання попередження та вимогу усунути порушення протягом 30 днів від дати складення акта.
2. Другий етап — адміністративне стягнення. За повторне порушення протягом року накладається штраф згідно зі статтею 188-52 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Актуальні розміри штрафу за статтею 188-52 КУпАП:

• 3 400 гривень за перше зафіксоване порушення;
• 8 500 гривень за повторне порушення протягом року.

Звертатися зі скаргами на порушення мають право безпосередньо клієнти (споживачі послуги). Скаргу можна подати протягом шести місяців із дня порушення.

1.4. «Виняток на прохання клієнта»: правовий аналіз

Найчастіше медіатори, які проводять медіацію російською мовою, посилаються на частину 3 статті 30: «на прохання клієнта його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін».

Юридично ця норма дійсно дозволяє надавати послугу іншою мовою. Але важливо звернути увагу на кілька моментів:

• Це виняток, а не правило. За замовчуванням послуга має надаватися державною мовою.
• Виняток активується за прямим проханням клієнта, а не за припущенням медіатора, що «йому так буде зручніше».
• Інформація про послугу (договір, інформаційні матеріали, угода за результатами медіації, акти виконаних робіт) у будь-якому випадку має надаватися державною мовою у повному обсязі, передбаченому Законом «Про захист прав споживачів».

Тобто навіть якщо сама комунікація під час медіаційних сесій ведеться російською за згодою сторін, документообіг має бути українським. Це створює окремий блок професійних і правових питань, які ми розглянемо далі.

Більш детально ми розглянули це на ютуб каналі https://youtu.be/LbD23Gz8WWQ?si=9tshYvh9dYhh2yhP

2. Етичні дилеми медіатора

Юридична відповідальність — це лише верхній шар проблеми. Глибший шар — професійна етика. Розглянемо основні дилеми, з якими стикається український медіатор.

2.1. Дилема автономії сторін vs професійної відповідальності

Принцип самовизначення сторін (party self-determination) — один із наріжних каменів медіації. Сторони мають право обирати процес, темп, формат, мову.

Однак самовизначення сторін ніколи не було абсолютним. Воно обмежене:

• законом (сторони не можуть домовитися про незаконний предмет угоди);
• етичними стандартами професії;
• контекстом, у якому надається послуга.

Питання не в тому, чи має медіатор «нав’язувати» мову сторонам. Питання в тому, чи інформує медіатор сторони про правовий контекст, у якому здійснюється медіація, і чи робить це усвідомлено. Поінформоване рішення сторін — це частина якісної процедури медіації, а не загроза їхній автономії.

2.2. Дилема нейтральності vs громадянської позиції

«Медіатор нейтральний» — формула, за якою медіаторам зручно ховатися від багатьох незручних розмов. Але важливо розрізняти два рівні нейтральності:

• Нейтральність щодо позицій сторін — фундаментальний принцип медіації. Медіатор не приймає сторону, не оцінює правоту, не виносить рішень.
• Нейтральність щодо держави, в якій надається послуга — такої нейтральності не існує. Український медіатор працює в українському правовому полі, є громадянином держави, яка перебуває у війні з державою-агресоркою, та надає професійну послугу, яка регулюється українським законодавством.

Дотримання норм українського мовного законодавства — не політична позиція медіатора. Це елемент професійного контексту, в якому медіатор працює.

2.3. Дилема доступності послуги vs нормалізації

Це найделікатніша і найважливіша дилема. Існують категорії клієнтів, для яких російська мова справді є:

• рідною або єдиною мовою комфортного спілкування;
• мовою, з якою пов’язана травма (наприклад, для людей старшого віку, які пережили радянську русифікацію або переселення з окупованих територій);
• мовою, на якій сформувалися їхня емоційна лексика та здатність говорити про складне.

Для таких клієнтів формальна вимога вести медіацію українською може стати додатковим бар’єром у і так складній ситуації конфлікту. Це реальність, яку не можна заперечувати.

Але між двома різними практиками — велика дистанція:

• Чутлива практика: медіатор за замовчуванням пропонує українську; якщо клієнт сам ініціює перехід на іншу мову і пояснює причину, медіатор разом зі сторонами знаходить рішення (можливо, гібридний формат, коли медіатор говорить українською, а сторони відповідають мовою, якою їм комфортно).
• Звична практика: медіатор за замовчуванням пропонує російську або переходить на неї при першому ваганні клієнта, навіть не пояснивши, що базова мова процесу — українська.

Перша практика — про чутливість і повагу до сторін. Друга — про професійну звичку, сформовану до 2014 і 2022 років.

3. Професійні ризики медіатора

Окрім етичних дилем, варто говорити про конкретні ризики, які виникають у медіатора, що систематично проводить медіацію російською.

3.1. Правовий ризик

Як уже зазначено, чинне законодавство передбачає адміністративну відповідальність. Для медіатора, який працює як ФОП, це не лише штраф, а й:

• запис у реєстрі порушень мовного законодавства;
• потенційні наслідки для участі у державних і донорських програмах, де перевіряється правова доброчесність надавача послуг;
• ризик скарг з боку самих клієнтів — особливо у конфліктних кейсах, коли медіація завершилась невдало і сторона шукає підстав для оскарження.

3.2. Ризик щодо документообігу медіації

Цей ризик часто недооцінюється. Угода за результатами медіації, протоколи зустрічей, інформована згода сторін, договір про надання послуг медіації — усі ці документи мають правове значення.

Якщо угода складена російською мовою, можуть виникати додаткові питання при:

• нотаріальному посвідченні угоди;
• зверненні до суду для виконання угоди;
• перевірці договору контролюючими органами;
• використанні матеріалів у подальших юридичних процедурах.

Це не означає, що угода російською автоматично нечинна. Але це означає, що медіатор бере на себе додатковий ризик, який може реалізуватися в найбільш незручний момент — коли клієнт уже звертається за виконанням угоди.

3.3. Репутаційний ризик

В умовах війни мова стала маркером — на жаль чи на щастя. На те, якою мовою працює медіатор, звертають увагу:

• клієнти, які обирають медіатора за рекомендаціями;
• партнерські організації;
• міжнародні донори, які фінансують програми відновлення, роботи з ветеранами, ВПО, постраждалими від війни;
• державні замовники послуг;
• професійна спільнота.

Особливо це чутливо у сферах, дотичних до національної безпеки, роботи з постраждалими, відновлення громад. Медіатор, який системно працює російською, обмежує себе у доступі до значної частини ринку — навіть якщо формально все законно.

3.4. Ризик для української медіації як інституту

Кожен медіатор формує образ професії. Якщо більшість медіаторів за замовчуванням переходить на російську, ми колективно формуємо стандарт, який потім буде складно змінити. Молоді медіатори навчаються на прикладі старших колег. Сторони формують очікування на основі попереднього досвіду.

Стандарт, який ми формуємо сьогодні, визначатиме, якою буде українська медіація через 10 і 20 років.

3.5. Внутрішній ризик медіатора як особистості

Це найрідше обговорюваний ризик, але один із найважливіших. Коли медіатор як громадянин має одні цінності, а у професійній практиці щодня діє всупереч цим цінностям — виникає моральний дисонанс. Цей дисонанс не минає безслідно: він призводить до професійного вигорання, втрати сенсу в роботі, цинізму щодо професії.

Медіатор — це професія, яка вимагає внутрішньої цілісності. Без неї якісна медіація неможлива.

4. Практичні рекомендації

На основі правових, етичних та професійних міркувань пропонуємо такі практичні підходи:

На рівні позиціонування медіатора:

• Чітко зазначайте у своїх інформаційних матеріалах, на сайті, у договорі, що мова надання послуг медіації — українська.
• Якщо ви готові у виняткових випадках працювати іншою мовою — зазначте умови такого винятку прозоро.

На рівні комунікації зі сторонами:

• За замовчуванням пропонуйте медіацію українською.
• Якщо сторона ініціює перехід на іншу мову — пропрацюйте це як окремий етап інформованої згоди, обговоріть причини, обмеження та можливі гібридні формати.
• Розгляньте варіант, коли медіатор веде процес українською, а сторони мають свободу відповідати мовою, якою їм зручно.

На рівні документообігу:

• Усі документи медіації — договір, інформована згода, угода за результатами медіації — складайте українською мовою.
• За потреби можна надавати переклад або двомовну версію, але основний текст — український.

На рівні професійної спільноти:

• Включайте питання мови в програми навчання медіаторів.
• Обговорюйте складні кейси та хороші практики на супервізіях та інтервізіях.
• Формуйте професійні стандарти, які враховують український контекст.

Замість висновку: питання до себе

Дискусія про мову в медіації — це не дискусія про штрафи. 3 400 чи 8 500 гривень — це сума, яку при бажанні можна заплатити і продовжити працювати так, як працював. Дискусія про мову — це дискусія про те, якою буде українська медіація і якою буде Україна, в якій ця медіація надається.

Кожен медіатор має чесно відповісти собі на кілька питань:

• Чи я свідомо обираю мову, якою працюю, чи діє за мене стара звичка?
• Що для мене означає бути українським медіатором у 2026 році?
• Який образ професії я хочу залишити після себе?
• Між «обслуговувати клієнта в його комфорті» та «нормалізовувати мову держави-агресора в українському правовому полі» — де моя межа?

Між цими полюсами проходить тонка лінія, яку маємо проводити ми самі. Не Уповноважений із захисту державної мови. Не штраф. Не сторонній експерт. Ми — як професійна спільнота і кожен з нас особисто.

Інститут медіації і фасилітації України (ІМФУ) запрошує колег до професійної розмови. Ваші думки, кейси, рішення — це матеріал, на якому формується сучасна українська медіація.

Автор: Світлана Петрова, директорка IMFU