ІОЗМ у судовому процесі: що дає пілотний проєкт і які ризики він створює для ринку медіації

Автор: Світлана Петрова – міжнародна медіаторка з понад 15-річним практичним досвідом, директорка Інституту медіації та фасилітації України (ІМФУ), голова правління Центру права та посередництва, членкиня робочих груз з розробки Закону України «Про медіацію», членкиня Міжвідомчої координаційної ради з питань розвитку альтернативних способів вирішення спорів (МКР). 

Коротко: Мін’юст, Координаційний центр з надання правничої допомоги, Рада суддів України, ДСА, Вища рада правосуддя та Національна школа суддів готують пілотний проєкт інформаційно-ознайомчих зустрічей з медіатором (ІОЗМ) – 12 місяців, перші 1000 справ безоплатно за кошти держбюджету. Ідея правильна. Дизайн – ні. Нижче: що працює, де закладено помилки й що ще можна виправити до старту.

Всі документи по пілотному проекту є в цій теці. 

Що передбачає пілотний проєкт ІОЗМ: суть у трьох абзацах

Пілотний проєкт запроваджується Меморандумом про співробітництво між шістьма інституціями: Міністерством юстиції України, Координаційним центром з надання правничої допомоги, Радою суддів України, Державною судовою адміністрацією, Вищою радою правосуддя та Національною школою суддів України. Дія – на всю територію України, строк – 12 місяців або до вичерпання фінансування перших 1000 справ.

Механізм. Разом з ухвалою про відкриття провадження у цивільній або господарській справі суд надсилає сторонам пам’ятку про пілотний проєкт. Сторона (за пам’яткою – разом з іншою стороною або за наявності її згоди) звертається до міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, подає заяву встановленої форми та копію ухвали й отримує ІОЗМ – безоплатно в межах перших 1000 справ. Під час підготовчого засідання суд з’ясовує, чи відвідали сторони ІОЗМ і чи мають намір врегулювати спір медіацією.

Гарантії. Участь добровільна; відмова не тягне процесуальних наслідків і не обмежує право на звернення до суду; суд не отримує інформації про зміст ІОЗМ і позиції сторін. До участі в пілотному проєкті залучаються виключно медіатори, включені до Реєстру медіаторів, які залучаються центрами з надання безоплатної правничої допомоги, що ведеться відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28 листопада 2022 року № 5298/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 листопада 2022 року за № 1499/38835 та № 1500/38836.

Що таке ІОЗМ: два різні визначення в українському праві

Це – головна проблема пілоту, і почати потрібно саме з неї.

Визначення 1. Державний стандарт соціальної послуги медіації (чинне право)

Державний стандарт соціальної послуги медіації, затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 03.06.2024 № 269-Н (зареєстрований у Мін’юсті, реєстр. z1160-24), визначає:

Інформаційно-оціночна зустріч з медіатором (ІОЗМ) – зустріч медіатора (медіаторів) із кожною стороною наявного або ймовірного конфлікту/спору, що проводиться з дотриманням принципів медіації під час підготовки до медіації для: інформування сторони про процедуру медіації; оцінювання конфлікту/спору на медіабельність; прийняття рішення щодо проведення медіації; отримання поінформованої згоди сторін на участь у медіації; формування переліку тем, що розглядатимуться під час медіації.

Стандарт додає процедурну обв’язку: за результатами ІОЗМ медіатор заповнює оціночну форму (додаток 3), яку підписують отримувач послуги та медіатор; тривалість ІОЗМ – до 1,5 години.

Визначення 2. Концепція пілотного проєкту (проєкт документа)

Інформаційно-ознайомча зустріч з медіатором (ІОЗМ) – зустріч(і) сторони або сторін конфлікту (спору) з медіатором у межах підготовчих заходів до медіації відповідно до статті 16 Закону України «Про медіацію», метою яких є надання інформації про сутність, принципи, порядок проведення, переваги та можливості медіації, попереднє з’ясування готовності сторін до участі у процедурі медіації та сприяння прийняттю усвідомленого рішення.

Формат: спільна або окремі зустрічі. Рекомендована тривалість спільної – не менше 1 години, окремої – не менше 30 хвилин.

Порівняння: одна абревіатура — дві різні процедури

Це не термінологічна дрібниця. Це дві різні за змістом, метою та процедурою конструкції під однією абревіатурою. Тому, використання однакової абревіатури для різних правових конструкцій не відповідає принципу правової визначеності та вимогам юридичної техніки.

Але я піду далі, ніж Коаліція. Проблема не лише в назві. Проблема в тому, що держава створює другу, слабшу версію ІОЗМ – без оцінки медіабельності, без оціночної форми, без обов’язкового індивідуального формату – і дає їй ту саму абревіатуру. Це не колізія назв. Це регрес якості під впізнаваною назвою. Через рік практики словом «ІОЗМ» називатимуть спільну годинну розмову, а не структуровану індивідуальну оцінку конфлікту. Понятійний фундамент, який ми будували роками, розмиється не законом, а меморандумом.

Що в пілотному проєкті зроблено правильно

Буду чесною: критикувати легше, ніж робити. І те, що зроблено, зроблено значною мірою правильно. Ось що я як практикиня оцінюю позитивно.

1. Безпрецедентна міжінституційна консолідація. Уперше шість інституцій – виконавча влада, судове врядування, система БПД, суддівська влад – підписують один документ про медіацію. Це політичний сигнал: медіація перестала бути темою громадського сектору й стала темою державної політики.

2. Правильна методологічна рамка – CEPEJ. Концепція прямо посилається на European Handbook for Mediation Lawmaking (CEPEJ, 2019) і на логіку «пілот → дані → оцінка → нормотворчість». Це на порядок краще, ніж звична практика «спочатку змінимо закон, потім подивимось».

3. Добровільність не порушена. Відмова від ІОЗМ не тягне процесуальних наслідків і не обмежує доступ до суду. Це принципово – і це узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо статті 6 Конвенції: обов’язкові досудові процедури допустимі лише тоді, коли не створюють непропорційної перешкоди доступу до суду.

4. Конфіденційність захищена на рівні дизайну. «Суд не отримує інформації про зміст ІОЗМ та позиції сторін» – це записано прямо. Медіатор дотримується незалежності, нейтральності, неупередженості, добровільності, конфіденційності. Без цієї норми проєкт був би непридатним.

5. Свобода вибору медіатора збережена. Сторони можуть обрати медіатора з реєстру учасників пілоту або будь-якого іншого медіатора чи суб’єкта, що забезпечує проведення медіації. Монополія реєстру формально не встановлюється.

6. Найдешевший канал інформування. Пам’ятка разом з ухвалою про відкриття провадження – це нульова маржинальна вартість і 100% охоплення. Це найкраще, що можна зробити з наявними ресурсами. Пам’ятка складена людською мовою, з акцентом на поверненні 60% судового збору у разі мирової угоди – саме той аргумент, який працює.

7. Держава платить. 1000 безоплатних ІОЗМ за кошти держбюджету – це визнання, що інформування про медіацію є суспільним благом, а не тягарем медіатора.

8. Задекларовано залучення спільноти. Концепція передбачає участь представників спільноти медіаторів у розробленні методичних матеріалів (п. 6), у конкурсній комісії з відбору (п. 7), в інтервізіях та професійних обговореннях (п. 8).

Тепер про те, чому пункт 8 – це якраз і є місце найбільшого ризику.

Ризики для розвитку ринку медіації

Ризик 1. Спільнота медіаторів не є стороною Меморандуму

Шість сторін Меморандуму – Мінюст, КЦ БПД, РСУ, ДСА, ВРП, НШСУ. Жодного об’єднання медіаторів. Жодного суб’єкта, що забезпечує проведення медіації. Жодної профільної організації.

Медіатори в цій конструкції – не сторона співпраці, а ресурс, що залучається. Їхня участь регулюється договором з центром БПД, а участь у дизайні – формулюванням «можуть залучатися». «Можуть» – це не право, це можливість, яку надає інша сторона й може не надати.

Чому це системно важливо:

• Дефіцит легітимності. Закон України «Про медіацію» побудований на логіці саморегулювання: норми професійної етики затверджують об’єднання медіаторів (ст. 13), реєстри ведуть об’єднання та суб’єкти (ст. 14). Держава свідомо не створювала єдиного державного реєстру медіаторів – це була позиція законодавця, і я як членкиня робочої групи по напрацюванню закону це підтверджую: це не прогалина, це рішення. Меморандум, у якому професія не є стороною, працює проти цієї архітектури.
• Меморандум декларує «невтручання у здійснення Сторонами їхніх повноважень» (п. 2.2). Але за столом немає сторони, чиї повноваження – це автономія медіатора. Немає кому захищати цей принцип зсередини.
• Меморандум не покладає на Сторони фінансових зобов’язань (п. 4.2). Водночас Концепція обіцяє послугу «за рахунок коштів державного бюджету». Це логічна діра: документ, який запускає механізм, прямо відмовляється від фінансових зобов’язань, а бюджетне джерело ніде не назване. Ризик: пілот стартує, пам’ятки розсилаються, сторони приходять до МРЦ – а бюджетної програми немає, або ставка визначається в односторонньому порядку постфактум.

Крім того, Концепція прямо передбачає: за результатами пілоту Мінюст «може ініціювати внесення змін до нормативно-правових актів». Тобто пілот – це не експеримент. Це чернетка нормативно-правового акту. Можливе мовчання спільноти медіаторів на етапі дизайну означає прийняття результатів як даності на етапі нормотворчості. Коли за рік ми отримаємо цифри, сперечатися з ними буде пізно – сперечатися треба з методологією їх отримання, і робити це треба зараз.

Ризик 2. Бар’єри доступу до самого експерименту

Пілот декларує «розширення доступу громадян до медіації». Але його дизайн містить щонайменше чотири фільтри, які звужують доступ:

2.1. Точка входу – ухвала про відкриття провадження. Це найгірший момент для медіації з погляду готовності сторін: позов подано, судовий збір сплачено, правнича позиція сформована, адвокат найнятий і вже отримав гонорар за стратегію «виграти». Конфлікт юридизовано й ескальовано. Досудова медіація – тобто та, де метод дає найбільший ефект і найнижчу вартість, – узагалі поза межами пілоту.

2.2.  Асиметрія «фізичні особи / цивільні спори». Безоплатну ІОЗМ отримують «фізичні особи – сторони цивільних спорів». Водночас сфера дії пілоту охоплює й господарські спори, і місцеві господарські суди є учасниками. Отже, бізнес отримує пам’ятку, але не отримує послуги. Господарський блок пілоту з високою ймовірністю дасть нульову статистику – і цю нульову статистику потім прочитають як «бізнес не цікавиться медіацією».

2.3. Інфраструктурний і територіальний фільтр. Точка входу – міжрегіональні центри БПД. Їх обмежена кількість. Для прифронтових та деокупованих громад, для ВПО, для людей без стабільного цифрового доступу це додатковий бар’єр. Дистанційний формат передбачений – але передбачений і особистий візит із паперовою заявою та копією ухвали.

2.4. Вибірка. 1000 справ на всю Україну – це частки відсотка від масиву цивільних справ. Але головне не обсяг, а характер вибірки: вона не рандомізована, вона самовідбірна (self-selection). Прийдуть ті, хто вже мотивований, хто вже домовився з опонентом, хто прочитав пам’ятку й дійшов до МРЦ. Результативність медіації в цій групі буде завищеною, а конверсія «пам’ятка → ІОЗМ» – заниженою. Обидві цифри будуть непридатними для екстраполяції. Ані базового показника (baseline), ані контрольної групи судів Концепція не передбачає – хоча CEPEJ рекомендує порівняльний дизайн саме для цього.

Ризик 3. Функція контролю з боку держави

Це найтонший ризик і найменш обговорюваний.

3.1. Моніторинг якості конфіденційної процедури. Координаційний центр «здійснює моніторинг якості проведення ІОЗМ». Але ІОЗМ конфіденційна, і суд не отримує її змісту. Питання: як саме моніториться якість того, до чого немає доступу? Через звіти медіатора? Через опитування сторін? Через доступ до оціночних матеріалів? Механізм не визначений. Отже, або моніторинг буде формальним і безглуздим, або він поступово почне тиснути на конфіденційність. Третього варіанту без явного прописування процедури не буває.

3.2. Держава як арбітр професійної якості. За Законом «Про медіацію» норми професійної етики та їх застосування – компетенція об’єднань медіаторів. Пілот передає функцію оцінки якості КЦ БПД через договірний механізм. Виникають дві паралельні системи відповідальності: договірна (перед КЦ) та етична (перед комісіями з етики об’єднань). Їхня взаємодія не описана. Ризик – конкуренція юрисдикцій, подвійна відповідальність за один епізод, або, навпаки, «сіра зона», де не відповідає ніхто.

3.3. Конкурсна комісія без механізму делегування. Комісія формується з «представників спільноти медіаторів, Мін’юсту, КЦ, наукових установ, судових органів (за згодою), а також міжнародних експертів». Хто визначає, які саме представники репрезентують спільноту? Хто їх делегує? За якою процедурою? Якщо відповідь – «Мінюст запросить», то це не представництво. Це кооптація: держава сама обирає, хто говорить від імені професії.

3.4. Реєстр БПД як де-факто воротар ринку. Формально свобода вибору медіатора збережена. Фактично: безоплатно – тільки з Реєстру медіаторів БПД. Отже, реєстр стає економічним фільтром доступу до єдиного державно фінансованого потоку клієнтів. А в очах сторін і суддів – швидко стане синонімом «справжнього» медіатора. Так, обхідним шляхом, без зміни Закону «Про медіацію», через підзаконний акт і меморандум, вибудовується фактична державна авторизація професії, від якої законодавець свідомо відмовився у 2021 році.

Це найсерйозніший системний ризик усієї конструкції.

Ризик 4. Ринкові ефекти

4.1. Ціновий якір. Держава встановить ставку за ІОЗМ у договорах із медіаторами. Ця ставка стане публічним орієнтиром вартості медіаційної години в Україні – незалежно від того, чи розрахована вона з ринкової медіани, чи з залишків кошторису. Якщо вона занижена, ринок отримає якір, який тягнутиме ціни вниз роками.

4.2. Ефект «безоплатності». Перші 1000 справ – безоплатно. Після – «за домовленістю між медіатором та сторонами». Тобто ринок отримає 1000 користувачів, привчених, що ІОЗМ безкоштовна, і різкий обрив попиту на 1001-й справі. Без комунікаційної exit-стратегії це не запуск ринку, а його короткочасна субсидована імітація.

4.3. Витіснення приватної практики. Безоплатна судова ІОЗМ конкурує з платною досудовою – з тим сегментом, який спільнота будувала 15 років власним коштом.

4.4. Ризик якості першого досвіду. Якщо ставка низька, до реєстру підуть переважно початківці, яким потрібні години практики. Тобто перший в житті контакт 1000 родин і бізнесів з медіацією відбудеться з найменш досвідченими фахівцями. Негативний перший досвід масштабується миттєво й формує репутацію методу на роки. Це не гіпотеза – це те, що вже сталося з медіацією в кількох юрисдикціях, які пішли шляхом «дешево і масово».

4.5. Зсув сприйняття. «Медіація = послуга держави через БПД». Приватна професійна практика витісняється на периферію суспільного уявлення. Для ринку, який ще не сформований, це визначальний зсув.

Висновки

1. Пілотний проєкт варто підтримати. Сама ідея, рамка CEPEJ, збереження добровільності й конфіденційності, канал «пам’ятка з ухвалою», державне фінансування — це серйозний крок уперед, якого українська медіація чекала з 2021 року.
2. Ціна помилки – не пілот, а закон. Концепція прямо передбачає, що за результатами Мін’юст ініціюватиме зміни до НПА. Ми будемо жити за законом, побудованим на даних цього експерименту. Тому методологія важливіша за швидкість запуску.
3. Термінологічна колізія ІОЗМ/ІОЗМ – це не про естетику. Це створення другого, слабшого стандарту під тією самою абревіатурою. Наслідок – девальвація поняття та плутанина у сторін, суддів і самих медіаторів.
4. Відсутність спільноти серед сторін Меморандуму – структурний, а не етикетний дефект. Він відтворює логіку «держава регулює постачальників послуг» замість логіки «держава співпрацює з саморегульованою професією», закладеної в Законі «Про медіацію».
5. Мовчати зараз – означає погодитися потім. Коректність не має коштувати спільноті права голосу на етапі, коли ще можна впливати.

Рекомендації

Термінологія та правова визначеність

1. Перейменувати формат пілоту – наприклад, «ознайомча зустріч з медіатором (ОЗМ)» – щоб уникнути дублювання абревіатури ІОЗМ, закріпленої Держстандартом соціальної послуги медіації.
2. Або – краще – не створювати другу конструкцію взагалі, а взяти визначення Держстандарту й адаптувати його до судового контексту. Один стандарт якості, різні контексти застосування.

Управління та представництво

3. Розширити коло сторін Меморандуму – включити різні об’єднання медіаторів як сторону.
4. Якщо це неможливо – створити Наглядову раду пілоту з делегованим (спільнотою, не Мін’юстом) представництвом медіаторів, з правом доступу до сирих даних і правом на окрему думку у підсумковому звіті.
5. Прописати процедуру делегування представників спільноти до конкурсної комісії: відкритий заклик, самовисування, голосування спільноти – будь-який механізм, крім «запросимо тих, кого знаємо».

Дизайн доступу

6. Розширити точки входу: пам’ятка не лише з ухвалою про відкриття провадження, а й у центрах БПД при первинній консультації, у ЦНАП, на етапі досудового врегулювання.
7. Розв’язати асиметрію з господарськими спорами: або включити юридичних осіб до бенефіціарів безоплатної послуги, або прямо пояснити асиметрію й не інтерпретувати нульову статистику як відсутність попиту.

Методологія дослідження

9. Зафіксувати baseline до старту та передбачити контрольну групу судів без пам’яток. Без цього не буде відомо, що саме дала інтервенція.
10. Прямо задокументувати self-selection bias у методології та не екстраполювати результативність вибірки на генеральну сукупність.
11. Залучити незалежних дослідників. Зараз оцінку пілоту здійснює Мін’юст – тобто його ж учасник. Це конфлікт інтересів у чистому вигляді.
12. Публікувати сирі знеособлені дані, а не лише узагальнені показники. Це умова довіри до висновків.

Контроль і якість

13. Прописати механізм моніторингу якості явно: анонімні опитування сторін + інтервізії + супервізія; і прямо зазначити, що моніторинг не є підставою для розкриття змісту ІОЗМ.
14. Розмежувати юрисдикції: договірна відповідальність – за КЦ БПД; етична – за об’єднаннями медіаторів; передбачити механізм передачі скарг між ними.
15. Забезпечити прозорість реєстру та конкурсу: публічні критерії, open call, ротація, право на апеляцію.

Економіка

16. Прописати бюджетне джерело до старту – з огляду на п. 4.2 Меморандуму, який знімає з Сторін фінансові зобов’язання.
17. Встановити ставку на рівні ринкової медіани, а не мінімуму, й опублікувати методику розрахунку. Це захист ринку від цінового якоря.
18. Розробити exit-стратегію на 1001-шу справу: як комунікується перехід до платної моделі, щоб не обвалити щойно сформований попит.

FAQ

• Що таке ІОЗМ? Абревіатура ІОЗМ наразі має два значення. За Державним стандартом соціальної послуги медіації – це інформаційно-оціночна зустріч з медіатором: індивідуальна зустріч медіатора з кожною стороною для інформування про медіацію, оцінки медіабельності, отримання поінформованої згоди та формування переліку тем; тривалість – до 1,5 години. За проєктом Концепції пілотного проєкту Мін’юсту – це інформаційно-ознайомча зустріч з медіатором: спільна або окрема зустріч для інформування та з’ясування готовності сторін. Це різні процедури під однією абревіатурою.
• Чи буде ІОЗМ обов’язковою? Ні. Участь у пілотному проєкті добровільна. Відмова від ІОЗМ не тягне процесуальних наслідків і не обмежує право особи на звернення до суду.
• Чи дізнається суд, що відбувалося на ІОЗМ? Ні. Концепція прямо передбачає, що суд не отримує інформації про зміст ІОЗМ і позиції сторін. Суд лише з’ясовує на підготовчому засіданні сам факт відвідування та намір сторін.
• Скільки коштує ІОЗМ у межах пілоту? У межах перших 1000 справ – безоплатно, за кошти державного бюджету, через систему БПД. Після досягнення цього показника вартість або безоплатність визначається за домовленістю між медіатором і сторонами.
• Хто може проводити ІОЗМ у пілоті? Медіатори з Реєстру медіаторів, які залучаються центрами з надання безоплатної правничої допомоги (наказ Мін’юсту від 28.11.2022 № 5298/5). Водночас сторони можуть самостійно звернутися до будь-якого іншого медіатора – але тоді оплата визначається за домовленістю та це визначено в проекті.
• Чи повертається судовий збір після медіації? Так – у випадках, передбачених процесуальним законом, повертається 60% судового збору, якщо за результатами медіації сторони уклали мирову угоду, позивач відмовився від позову або відповідач визнав позов.
• Чому більшість медіаторів критикує пілот, якщо він розвиває медіацію? Питання не в самій ідеї, а в дизайні. Основні застереження: колізія абревіатури ІОЗМ із чинним Держстандартом; відсутність об’єднань медіаторів серед сторін Меморандуму; вимога згоди другої сторони на вході, яка ламає логіку ІОЗМ; невизначений механізм моніторингу якості конфіденційної процедури; ризик, що Реєстр БПД стане де-факто державною авторизацією професії.

Замість підсумку

Я 15 років працюю в медіації – з громадами, бізнесом, прифронтовими й деокупованими територіями. Я була учасницею робочих груп по розробці Закону України «Про медіацію» й пам’ятаю, чому саме ми не вписали в нього єдиний державний реєстр медіаторів. Не з упертості. Тому що професія, яка живе за рахунок довіри сторін, не може легітимізуватися дозволом чиновника.

Пілотний проєкт ІОЗМ – це шанс. Уперше держава готова платити за те, щоб люди дізналися про медіацію до того, як їхній спір пройде три інстанції. Це варто підтримати.

Але його треба доопрацювати до старту. Не тому, що спільнота хоче показати свою значущість. А тому, що за рік ми отримаємо цифри, і саме на них будується наступний закон. Помилка в дизайні експерименту стає помилкою в праві. Виправити її потім буде на порядок дорожче, ніж обговорити зараз.

Стаття є експертною позицією авторки та не є юридичною консультацією.

Автор: Світлана Петрова – міжнародна медіаторка з понад 15-річним практичним досвідом, директорка Інституту медіації та фасилітації України (ІМФУ), голова правління Центру права та посередництва, членкиня робочих груз з розробки Закону України «Про медіацію», членкиня Міжвідомчої координаційної ради з питань розвитку альтернативних способів вирішення спорів (МКР).